Несвяткові роздуми з приводу Дня міста

Фото: І. Чирченка

Зруйновані будинки в історичному центрі міста по вул.Терезова

Кілька років тому, обираючи новий склад міської ради і міського голову зокрема, мешканці Сум сподівалися на реальні зміни, що мали відбутися в житті громади. Тепер, з огляду на певні обставини, цілком доцільним виглядає підведення підсумків і співставлення обіцянок та реалій. Нагальні проблеми комунального господарства досить широко висвітлюються засобами масової інформації, а ось до історико-культурної спадщини майже нікому немає справи...

Як же можна оцінити стан історичного середовища міста понад Пслом? На нашу думку, досить лаконічно – він катастрофічний!

 З точністю до навпаки

Сьогодні Суми, як ніколи, стоять на межі втрати своєї неповторності. І це стосується не лише архітектурних пам’яток, а й широкого спектра історико-культурних питань. Колишній лозунг «Бути Сумам зразковим містом» реалізується з точністю до навпаки...

Архітектурна спадщина чи не найбільше потерпає від бездіяльності міської влади. Чого варте варварське нищення Козацького Валу по вулицях Нижньовоскресенській (Кооперативній) і Кузнечній, де новобудови «вигризли» не один десяток кубометрів історичного шару? І це при тому, що він вважається археологічним охоронним об’єктом.

Вам, панове мер, неодноразово пропонувалося створити археологічну інспекцію, яка б не лише робила фахові висновки на підставі досліджень, а й зароб­ляла б гроші до муніципального бюджету. Втім, Суми – мабуть, єдиний обласний центр на Лівобережжі, де немає подібного спеціально уповноваженого органу.

Сумська міська рада традиційно «любила» колишній Покровський храм. У 30-х рр. минулого століття вона перетворила його на показовий крематорій, а зараз невідомо для чого були розкопані підмурки, що майже рік перебували без належного укриття чи консервації. Цікаво, що коли обласною адміністрацією готувався проект «Зруйновані храми Сумщини», міськрада не надала жодної байту інформації.

По провулку Терезова сьогодні спокійнісінько руйнують двоповерховий будинок, розташований поруч із колишнім дореволюційним кінотеатром «Цейлон» (нині спотвореним надбудовою). А в середині того ж двору розташована чи не найдавніша будівля міста – так званий «будинок Петра І», чий внут­рішній інтер’єр уже втратив своє історичне обличчя. Втім сумські громадські організації ще у 2007 році пропонували визнати за неможливе подальше нецільове використання кількох визначних пам’яток архітектури XVIII – поч. ХІХ ст. та передати їх для розміщення музейних експозицій.

 Винна… спека

Свого часу з огляду на загрозливе становище Воскресенської церкви, що поступово сповзає до річки Сумки, був обмежений рух вздовж цієї архітектурної пам’ятки. Проте нині під час ремонту проїжджої частини було знищено тротуар обабіч храму, і тепер машини паркуються ледве не впритул до нього. Власне це ще півбіди. Сьогодні вулиця Воскресенська, яка декларується як пішохідна зона – місце жвавого руху автотранспорту, який фактично знищив тротуарну плитку на кількох ділянках. Сумські чиновники, попри здоровий глузд, пояснюють це аномальними температурами та некомпетентністю робітників, що клали бруківку із замалим зазором. Цілком з народного анекдоту про невістку і її провину!

Зрештою про яке збереження історичної спадщини може йти мова, коли міська рада, попри відповідну заборону Верховної Ради України, викинула на вулицю (в прямому розумінні цього слова) Сумську раду Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, яка ще з радянських часів займала приміщення в одноповерховому будиночку на Соборній!

Звісно, згідно звітності, культура у нас «чимчикує семимильними кроками». Біда полягає в тому, що згадати начебто й нічого. Взяти, наприклад, кампанію по вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. Відбуваючи президентський указ, у місті Суми профінансували чиїсь абстракціоністські потуги, які притулили ледве не за межами міста. А що народ не розуміється на сучасному мистецтві, то дарма – він же «тупий» і «неосвічений»… Натомість, попри звернення громадських організацій, на місті масових поховань жертв Голодомору біля Лучанського цвинтаря не встановлено бодай поганенької таблички.

 Сумні проекти

А ще міські кошти перманентно вкладаються у сумнівні видавничі проекти – такий собі інформаційний непотріб, загорнутий у привабливу мішуру. І все це видається за титанічну працю сотень (!) краєзнавців. Міській владі було б краще поцікавитися тим, як за сирітську пенсію краєзнавець Володимир ЛЕНСЬКИЙ видає свої твори, присвячені історії міста Суми. Адже ставлення до краєзнавців – показник неабиякий. Місто Конотоп, наприклад, заснувало аж дві премії (О.Лазаревського та М.Драгомирова), щоб підтримати власних літописців. Міська ж влада Сум підтримує, як і у випадку з книговиданням, виключно проблемні проекти на кшталт фільму про контр-адмірала Кондратьєва, якому розповіли, що він є нащадком засновника міста.

На фільм гроші віднайшлися, проте міська рада так і не спромоглася повернути історичну назву не лише сумським річкам, а й невеличкому Інститутському провулку (колишній Герасима КОНДРАТЬЄВА), не кажучи вже про те, щоб встановити пам’ятник засновнику міста. Напевно, для Вас, Геннадію Михайловичу, і Вашого оточення історія Сум починається з Івана ХАРИТОНЕНКА – саме до його пам’ятника принагідно покладаються квіти, а з міського бюджету витрачаються кошти на соціальну рекламу «нагород родини Харитоненків»...

 «Глуха» влада

«Мудрість» і «компетенція» сьогоднішніх міських чиновників просто вражають! 14 травня цього року було створено громадську організацію «Сумський історичний клуб ім. О.Булатовича», який власними силами встановлює пам’ятні знаки та проводить безкоштовні історичні виставки. Добрі люди дозволили виставляти експозицію клуба у підвальному приміщенні «Галереї 21» по проспекту Шевченка. На звернення ж за дозволом на безкоштовне розміщення тимчасового банера, що мав інформувати людей про виставку, заступник міського голови Андрій РЯБОКОНЬ киває на «Галерею 21» – мовляв, у вас уже є «сіті-лайт», не розуміючи навіть, що клуб і галерея є різними організаціями. Не менш «грамотними» виглядають і співробітники міського юридичного відділу, які при легалізації клубу видали лише копію рішення міськради, забувши про відповідний запис до книги реєстрації громадських організацій.

Вважаю, що маю повне право висловити свої думки і як представник громадськості, і як виборець. Проте виникає питання: а чи бажає міська влада взагалі прислуховуватися до думки громадян?

Не треба аналізувати ситуацію, щоб зробити висновки про те, що більшість культурницьких заходів у місті Суми зазвичай проводились або за ініціативою об’єднань громадян, або обласної влади. Ігнорування участі в офіційних громадських слуханнях, «круглих столах» та інших заходах навіть при наявності надісланих запрошень – цілковита норма для «батьків міста» та їх підлеглих. Звичайно, що «заради форми» інколи треба провести щось подібне до громадських слухань. Біда лише в тому, що відбуваються вони майже келійно, без запрошення реального громадського активу. Хто може відповісти, коли в останній раз збиралася громадська рада м.Суми і хто взагалі входить до її складу? Зараз офіційний сайт Сумської міськради повідомляє, що «спільними зусиллями науковців, громадськості, журналістів, міської влади в Сумах буде розроблена Концепція розвитку обласного центру на 2010-2015 рр.». Одним із ініціаторів проекту виступає міська влада в особі міського голови. Невже Ви, пане Мінаєв, вважаєте, що чотири маловідомі громадські організації мають моральне право творити «експертні» комісії, а тим більше визначати перспективи розвитку цілого міста?

 «…времен очаковских и покоренья Крыма»

Про які перспективи взагалі може йти мова, коли відсутня елементарна орієнтація у датах? В анонсах цьогорічних святкових урочистостей 1-4 вересня, в тому числі й у виступах міських чиновників, звучали слова, що місту виповнюється 355 років… Якщо вони не цікавляться книжками – це півбіди, але якщо не цікавляться думкою фахівців – це вже проблема. Адже у червні Сумська обласна організація Національної спілки краєзнавців проводила «круглий стіл» з приводу визнання Днем заснування міста Суми дату підписання офіційного урядового дозволу на осадження переселенців Г.Кондратьєва у 1655 році. Реакції з боку міської влади – жодної...

Зрештою, повертаючись до 2 вересня як до Дня визволення м.Суми, варто зазначити наступне. За ініціативою редакційно-видавничої групи головного управління зв’язків з громадськістю облдержадміністрації на даний час відбувається уточнення списків мешканців Сумщини, які загинули під час війни з німецькими окупантами і занесені до «Книги Пам’яті» та «Книги Скорботи України». Листом заступника голови ОДА Миколи ДЕРКАЧА органи місцевого самоврядування зобов’язувались надати інформацію про необліковані поховання солдат, підпільників і мирних мешканців.

Невдоволений голос чиновниці з мерії поінформував редакторів, що, мовляв, нічого не знаємо, а дані візьмемо в обласному краєзнавчому музеї. У даному випадку вислів відомого філософа «Я знаю, що нічого не знаю» сміливо можна доповнити: «…і знати не хочу»! А звідки засекреченому (бо його майже ніхто не чув і не бачив) підрозділу міськради щось знати, якщо його співробітники не спілкуються з громадою, а «сужденья черпают из забытых газет». Той же В.Ленський у своїх книгах згадує про невідоме поховання радянських підпільників поблизу колишнього артучилища, а також стихійні поховання 1941-1943 рр. у центрі міста. А встановлення імен жертв німецького «шталагу» (сокращенная форма от Stammlager для обозначения лагерей для интернированных воен­но­плен­ных – Ред.) по вулиці Троїцькій, напевно, потрібне лише пошуковикам «Гвардійця»… Йдучи до влади під патріотичними гаслами, більшість нинішньої міськради навіть не спромоглася надати дозвіл на встановлення поблизу колишньої міської в’язниці пам’ятного знаку на честь українського підпілля Семена САПУНА, яке загинуло від рук гестапо.

Реєстр неподобств можна продовжувати і далі. Зрештою, можна було б якось зрозуміти нинішніх «батьків міста» (скоріше – вітчимів), якби вони могли чимось похвалитися – наприклад, успіхами у розбудові комунального господарства. На жаль, не можуть. Недарма у багатьох складається враження, що міська рада живе якимось окремішнім життям і вирішує питання, далекі від проблем громади...

З огляду на вищенаведене, передвиборчі слогани «Разом ми зробимо наше місто краще!», розміщені на чисельних «сіті-лайтах», виглядають вкрай блюзнірськими. Зазвичай місто можна зробити кращим, але, напевно, Геннадію Михайловичу, Ви маєте іншу мету: «зробити» і місто, і його мешканців. Що ж, не сумніваємось…