Якщо казку зробити бувальщиною, чи не оживуть Змії-Гориничі?

Колаж О.Ніколова

У середині дев’яностих років минулого століття почала з’являтися інформація про дивовижні рослини, що не бояться шкідників. Це були перші генно-модифіковані види. І ті роки сьогодні називають «зеленою революцією». Водночас почали лунати й нині не вщухають застереження, що генетично модифіковані організми (ГМО) можуть нести собою загрозу як природі загалом, так і людському організму зокрема. Де істина? – про це розмірковували нещодавно учасники «круглого столу» за темою «Біотехнології ХХІ століття. Міфи та реальність».

ЯКА КАРТОПЕЛЬКА ВРОДИЛА?

Скільки разів ви бризкаєте свою картоплю від колорадського жука? Двічі? Тричі? І куди діваються всі ті отруйні сполуки, якими ми щедро поливаємо полосатих ворогів? Отож!

То й не кажіть, що картопелька з власного городу екологічно чиста.

Використання засобів захисту рослин вже давно порушило екологічний баланс нашого середовища. Дослідники стверджують, що зараз, через багато років після заборони ДДТ, інакше кажучи, дусту, його й досі знаходять у материнському молоці. Фактично, він накопичився у людських організмах на покоління, говорить кандидат біологічних наук Микола Бойко. То чи ліпша картопля, „помащена” всіма наші звичними пестицидами, за картоплю, якій вживили ген, що протистоїть колорадському жуку? А відтак позбавляє потреби застосовувати хімікати.

До речі, той „антиколорадський” ген було вилучено з бактерій, які до цього сто років застосовували як препарат біозахисту від жуків. І шкоди від нього виявлено не було.

Загалом, якщо використовуються дійсно дозволені, провірені наукою ГМО, то загрози людині з їх боку бути не може, — переконані генні інженери. Навіть більше того: продукти, створені на базі ГМО, більш безпечні, ніж ті, які ми вживаємо, кажуть учені. Хоча б тому, що вони справді ретельно перевіряються. Як стверджує Микола Бойко, перевірка нових ГМО на ризики для людини відбувається два і більше років. І якщо встановлено загрози, — їх не беруть до впровадження.

А що ми вже нині їмо в реальності, можемо лише здогадуватися. Чи часом навіть усвідомлюємо: жуючи чіпси та запиваючи їх солодкою кольоровою водичкою з пластикової пляшки, що вкидаємо у себе, як у помийницю, „сміттєву їжу”. Але ж до неї звикли! А тут саме сполучення „ГМО” викликає острах.

Нагнітати чутки про загрози ГМО, до всього –  не зовсім гуманно, вважають вчені. „Сьогодні, як відомо, на планеті не доїдає близько мільярда людей, — говорить директор Інституту медицини праці академік Юрій Кундієв. – На 2020 рік їх буде вдвічі більше. То чи правильно, в той час, коли традиційні агротехнології вже не здатні забезпечити людство продуктами харчування, відмовлятися від революційних технологій забезпечення продовольством? ГМО – один із таких шляхів”.

ГЕННА ІНЖЕНЕРІЯ МОЖЕ ВСЕ, АЛЕ ЧИ ВСЕ ПОТРІБНО?

Ми звикли боятися всього нового. Це природно. Останніми найпотужнішими щодо прогресу десятиліттями ми набули прикрого досвіду. І тепер вважаємо, що меліорація – не щастя, а нещастя для нашої природи. І добре знаємо, що „мирний атом” може нести й Хіросіму, й Чорнобиль. І чудові ліки, які колись активно пили вагітні західних країн, обернулися жорсткими патологіями новонароджених. Та й будь-які ліки – у перебільшених дозах – є отрутою.

Негативний галас навколо ГМО відтак цілком зрозумілий. Але тут, окрім синдрому неприйняття нового, ми маємо ще два важливі фактори.

Перше: неприйняття ГМО, ймовірно, є суто комерційним. Навряд чи позитивно можуть сприйняти нові розробки ті, хто давно й успішно заробляє на засобах захисту рослин. А це далеко не безбідні люди, здатні вмикати засоби протидії.

Другий фактор спротиву ГМО: вчені в своїх пошуках можуть отримати небажані модифікації, дійсно шкідливі для людства. Тут, вважає Юрій Кундієв, визначальними є моменти етики й відповідальності вченого. Тому українські вчені-генетики, які взялися до роз’яснення проблем ГМО, наголошують: мова наразі може йти про генетичні модифікації лише рослин. Адже це – питання харчування людей і тварин. Що ж до генетичної модифікації тварин, мікроорганізмів  – справа значно складніша. І потребує надзвичайно суворого контролю. Бо, скажімо, хто може гарантувати, що нинішній такий загрозливий каліфорнійський  грип не є результатом біотероризму? До того ж, чи вправі ми однозначно перебирати на себе функції Бога?

„Генна інженерія може все, але чи все потрібно? – запитує Юпій Кундієв. – Треба шукати розумну доцільність в цих безмежних можливостях. Будь-яка модифікація, що може зачепити геном людини, не має права на впровадження”.

ЧОГО ПРАГНЕ УКРАЇНА?

Коли вам скажуть, що ми чи не масово споживаємо сьогодні в Україні продукти з ГМО, не вірте. У нас вони не дозволені, відтак – заборонені.

На загал є дві форми використання ГМО, які мають бути прийняті в країні: вирощування та використання завезених. Лідерами у застосуванні біотехнологічних культур є Китай, Індія, Аргентина, Бразилія та ПАР.  Європу заведено вважати стриманішою щодо таких новацій. Але це не зовсім відповідає дійсності. Ярослав Блюм, один із провідних українських генетиків, директор Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України, стверджує: справді, у Євросоюзі дозволені для вирощування тільки дві генетично модифіковані культури. Але для споживання – 22 рослини та їх продукти.

У Росії офіційно зареєстровано для використання в якості продуктів харчування та кормів 15 модифікацій різних культур. В Україні – жодної.

Ми поки розмірковуємо:  чого ж чекати від ГМО –  порятунку планети від голоду чи мутацій, що перетворять нас на дивовижних потвор? Наполягаючи на першому, Українське товариство клітинних біологів та біотехнологів у своїй інформаційно-освітній програмі „Біотехнології ХХІ століття. Міфи та реальність” застерігає: від другого нас мають захистити закони.

На жаль, Україна тут далеко не попереду планети всієї. Ми не маємо достатніх законодавчих напрацювань, що регулювали б дане питання. Закон „Про біобезпеку…” – далеко не досконалий, місцями суперечить положенням існуючих законів і не пропонує механізмів роботи в цій сфері. Власне, Україна не має стратегії щодо даної проблематики. Тобто ми не знаємо, чи потрібні нам розробки ГМО, чи ні. А відтак науковці практично стоять на місці. І якщо в якийсь момент з’ясується, що розвиток генної інженерії нам таки необхідний, то ми вже будемо далеко позаду від зовсім не передових країн.

Науковці інших держав нині переходять від першого етапу роботи – виведення сортів, стійких до шкідників, до другого – поліпшення якості рослин. Так, у світі став відомим вітамінізований рис, значно поживніший від традиційного.

На „круглому столі” виникла суперечка щодо смакових якостей ГМ-продуктів. „Я їла за кордоном суницю, — сказала одна з учасниць, — це гидота, навіть не трава!” Може бути, — відповіли їй, та питання в тім, що ГМ-суниці в світі просто ще не створено. Отже, проблема в чомусь іншому. А вітамінізований рис уже назвали золотим, — за його корисність.

Попереду ще один етап розвитку ГМО – створення рослин-фабрик, тобто рослин багатофункціональних. Ну, скажімо, з’їдаєш таке яблуко-„фабрику” і вже можеш не робити щеплення від грипу.

Це вже – не казка. Це близька реальність. І враховуючи всі ризики освоєння нових технологій, вчені наголошують: зупинити прогрес неможливо. Слід, аби держава контролювала ці процеси й була послідовною у своїх діях.

Источник публикации: «В двух словах» №№ 44-45